Давным давно в чужих краях
Я оказался у ручья,
И, отдыхая там в тени,
Смотрел за всякими людьми.
Сначала подошли рабы
И, в ведра зачерпнув воды,
Умыли лица и опять
Пошли участок поливать.
А дальше девушка пришла,
Воды в корыто набрала,
Поставила перед ручьем
И стала полоскать белье.
Потом примчалась детвора
И под задорное «ура!»,
Смеясь и радостно крича,
Водой плескалась из ручья.
Неподалеку ото всех,
От детских озорных потех,
Стоял художник молодой
И любовался красотой
Того же самого ручья,
Возле которого был я.
Наверное, на своем холсте
Он написать его хотел.
Но тут старик пришел слепой –
Он знал, ручей тот не простой –
Решил проверить давний слух
И, может, исцелить недуг.
И много было здесь людей:
И бедняков и богачей;
Философы, учителя –
Все побывали у ручья.
Кто пробы брал, кто – руки мыл,
Кто – воду только лишь мутил,
Кто – отражение свое
Как в зеркале увидел в нем.
Один умелец всех хитрей
Решил использовать ручей –
Прохожих не хотел пускать,
Пытался воду продавать.
Смотрел на это все и я,
Воды напился из ручья,
Набрал с собою про запас.
Да и потом еще не раз,
Когда я в тех краях бывал,
В нем часто жажду утолял.
И вновь глядел на тех людей,
И научил меня ручей,
Что чем ни тешится народ,
От жажды рядом с ним умрет.
А чтобы людям дальше жить,
Ту воду нужно просто пить!
Комментарий автора:
«Иисус сказал ей в ответ: если бы ты знала дар Божий и Кто говорит тебе: дай Мне пить, то ты сама просила бы у Него, и Он дал бы тебе воду живую.
…а кто будет пить воду, которую Я дам ему, тот не будет жаждать вовек; но вода, которую Я дам ему, сделается в нем источником воды, текущей в жизнь вечную.»
(Иоан.4:10, 14).
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
